З’єднання роз’ємного та нероз’ємного типу
Завдяки такому типу з’єднань вдається зібрати та швидко розібрати дерев’яну конструкцію без порушення її цілісності. Деталі не деформуються.
При здійсненні роз’ємного складання застосовують варіанти з різьбовою конструкцією.
Вони поділяються на кілька видів:
- Болтове. У цьому випадку вдаються до використання гайки, шайб та болтів;
- Шпилькове.Така методика ґрунтується на правильності стикування дерев’яних деталей за допомогою акуратного вкручування гвинта в текстуру 1 елемента з дерева;
- Гвинтове. Тут здійснюють стикування елементів за допомогою гвинтів;
- комбіновані. Такі способи кріплення дерев’яних елементів включають чергування декількох типів з’єднань.
Щодо нероз’ємних видів, то вони поділяються на такі види:
- Застосування клейкої маси. У цьому випадку з’єднання здійснюється за допомогою нанесення невеликої кількості клейкого складу поверхню дерев’яних елементів. Перевагою такого типу вважають можливість отримання міцної конструкції;
- Шипові з’єднання. До цієї категорії належать певні типи кріплень, які називають шпунт, гребінь або шип;
- З’єднання на ус. Такий різновид з’єднання застосовується у складних конструкціях, які потребують правильного вуалювання торцевих частин. Кутові з’єднання вважаються найміцнішими та витривалішими;
- Фолдинг. Подібну методику вважають затребуваною на етапах конструювання. Технологія виготовлення включає формування куба з плоских дощок з клиноподібним пазом. Елементи кріплять у радіальному напрямку один одному. На зовнішньому боці під пазом фіксують целофан.
- Перед початком формування готового короба фальці покривають тонким шаром клею. Завдяки целофану конструкція стає більш надійною та еластичною у зоні згинів;
- Цвяхи та кріпильні скоби. Цей тип відносять до швидкоздійснюваної техніки кріплень. Завдяки стійкості конструкція здатна витримати різні типи навантажень. Деревна структура забезпечує щільне прилягання залізної основи до твердих волокон.
